• Відділ освіти

  • Памятник "Селянин"

  • Інші памятки

  • Храм Різдва Богородиці

  • Пейзаж

Рокитнянська селищна рада

ВАС ВІТАЄ РОКИТНЯНЩИНА

Новини

Повідомляє АК "Київоблгаз"

Жителі Київщини заборгували за доставку газу більш ніж 128 млн грн.

Детальніше...
Повідомляє Рокитнянське бюро правової допмоги

Виплата грошової компенсації замість відпустки 

Детальніше...
Повідомляє Кагарлицька місцева прокуратура

«Рокитнянським відділом Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області повідомлено про підозру 51-річному чоловікові, який вбив свою матір»

Детальніше...

Авторизація

Контакти

Правове регулювання фактичних шлюбних відносин
Останнім часом дедалі більше пар живуть спільно, однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу, в так званих "фактичних шлюбних" відносинах. Саме так юристи визначають сьогодні незареєстровані державою відносини між чоловіком і жінкою. Інколи ще використовується поняття "фактичний шлюб". На сьогодні відносини між чоловіком і жінкою можна називати "фактичним шлюбом", коли: по-перше, пара проживає на одній території, по-друге, веде спільне господарство і по-третє, не реєструє свої відносини в органах державної влади. Однак, хотілось би зупинитись насамперед, на юридичних проблемах так званих "фактичних шлюбних відносин", які існують і існували завжди. Відсутність чіткої системи правового регулювання відносин "фактичного шлюбу" автоматично виключає єдиний підхід судових органів до вирішення пов'язаних з ним спорів. Навіть прийнятий 10 січня 2002 року Сімейний кодекс України не дав конкретних відповідей на спірні питання. Так, стаття 74 Сімейного кодексу України хоч і не повною мірою, але все ж таки намагається прирівняти "фактичний шлюб" до зареєстрованого. Адже відсутність штампа в паспорті тепер не рятує ні від аліментів, ні від поділу майна. Інша річ, що перед тим, як взятися за майнові позови, спершу прийдеться довести свої сімейні відносини у суді. А у випадку з аліментами - факт батьківства.
Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмових договором між ними. У випадку, коли фактичний союз не виправдав сповідань, і мирних шляхів поділу майна не знайдено, учаснику "фактичних шлюбних відносин" потрібно переконати суд насамперед у тому, що це майно є спільним. Для цього необхідно довести не сам факт перебування у "фактичних шлюбних відносинах", а факт придбання даного конкретного майна за кошти або внаслідок трудової участі чоловіка і дружини. Практика показує, що зробити це не завжди просто.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Щоб уникнути такого становища, необхідно, що майно яке придбане фактичним подружжям на спільні кошти, оформляти "на двох" у спільну часткову власність. Так, наприклад, у договорі купівлі-продажу слід зазначати відразу двох покупців, тоді кожному з них належатиме відповідна частка майна. Якщо розмір часток у договорі не вказується, то на підставі частини першої статті 357 Цивільного кодексу України вона вважаються рівними. Таким чином, право кожної сторони на частку спільного нажитого майна закріплюватиметься в документах (договорах, свідоцтвах про право власності тощо). У випадку спору додаткові докази навіть не вимагатимуться.
Крім того, в разі укладення одним із фактичного подружжя стосовно спільного майна договору, який потребує оформлення у нотаріуса або підлягає державній реєстрації, згода іншого не вимагається. При зареєстрованому шлюбі така згода не тільки вимагається, а й має бути належним чином оформлена (нотаріально засвідчується).
Деякі труднощі з'являються при визначенні походження дитини, батьки якої не перебувають між собою в зареєстрованому шлюбі. Так, статтею 52 Конституції України та статтею 142 Сімейного кодексу України визначено, що діти рівні у свої правах незалежно від походження, а також мають рівні права та обов'язки щодо батьків незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.
Отже, від того, народжена дитина у шлюбі чи поза ним буде залежати тільки порядок реєстрації народження цієї дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Якщо дитина народилася у зареєстрованому шлюбі це питання вирішується набагато простіше, оскільки дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
Але, у випадку "фактичного шлюбу", походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини, а походження дитини від батька може визначатися:
- за заявою матері та батька дитини;
- за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;
- за рішенням суду.
Також хотілося б зазначити, що у питаннях спадкування теж деякі відмінності, які відрізняють "фактичний шлюб" від зареєстрованого. Так, фактичне подружжя може прожити на спільні кошти, придбане майно (квартири, автомобілі, гаражі, земельні ділянки, меблі, побутову техніку), протягом досить тривалого часу у повному взаєморозумінні та згоді. Однак, у разі смерті одного з них, на ім'я якого оформлене це майно, інший може сподіватися на достойний розмір спадщини тільки якщо на його користь був залишений заповіт або якщо він знаходився на утриманні померлого. Досить поширено є ситуація, коли особа, яка проживала у "фактичному шлюбі" не один десяток років, врешті-решт отримує мізерні права на спільно нажите майно або ж не отримує їх зовсім. Як правило, майже вся спадщина померлого переходить до його офіційних родичів. І ось тоді спір між останніми і фактичним чоловіком чи дружиною, які пережили свою другу половину, неминучий. Як говорить мудра приказка: шлюб здійснюється на небесах, а майно ділиться на землі.
Згідно із статтею 1264 цього Цивільного кодексу України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до відкриття спадщини. Однак, зрозуміло, що навіть за такої умови частка фактичного чоловіка або дружини буде значно меншою, ніж та, яку він або вона могли б отримати в зареєстрованому шлюбі.
Отже, зацікавленість держави у реєстрації шлюбу повинна виражатися в її можливості впливати на шлюбні відносини в такому напрямі, який був би корисний і необхідний для суспільства та окремої людини. Зокрема, така можливість є гарантом забезпечення їх стабільності, охорони прав та інтересів подружжя і їхніх дітей.