• Відділ освіти

  • Памятник "Селянин"

  • Інші памятки

  • Храм Різдва Богородиці

  • Пейзаж

Рокитнянська селищна рада

ВАС ВІТАЄ РОКИТНЯНЩИНА

Новини

Повідомляє відділ ведення Державного реєстру виборців Рокитнянської РДА

 

 

З 1 ЛИПНЯ 2020 РОКУ ВИБОРЦІ МАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ НАДІСЛАТИ ЗВЕРНЕННЯ ДО ОРГАНУ ВЕДЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ ВИБОРЦІВ З ВИКОРИСТАННЯМ МЕРЕЖІ "ІНТЕРНЕТ"

Детальніше...
Повідомляє безоплатна правова допомога
Обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в ст. 51 Конституції України. Детальніше...
Повідомляє АК "Київоблгаз"

Жителі Київщини заборгували за доставку газу більш ніж 128 млн грн.

Детальніше...

Авторизація

Контакти

Законом встановлено, що до кривдника (особи що вчинила домашнє насильство у будь-якій формі) суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству може бути встановлено спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству. До таких спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать:

1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника (виноситься уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України);

2) обмежувальний припис стосовно кривдника (видається судом);

3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи (здійснюється уповноваженими підрозділами органу Національної поліції України);

4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників (відповідальними за виконання програм для кривдників, є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування).

Розглянемо особливості деяких із основних спеціальних заходів, на які слід більше звернути увагу.

Терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.

Терміновий заборонний припис може містити такі заходи:

1) зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;

2) заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;

3) заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Під час вирішення питання про винесення термінового заборонного припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи.

Вимога поширюється на місце спільного проживання постраждалої особи та кривдника незалежно від того, чи належить таке помешкання одному з них на праві власності, чи дане помешкання є орендованим, або право на квартиру/будинок належить родичам, знайомим тощо.

Терміновий заборонний припис виноситься строком до 10 діб за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України за результатами оцінки ризиків.

Особа, стосовно якої винесено терміновий заборонний припис, може оскаржити його до суду.

Обмежувальний припис видається судом у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають:

1) постраждала особа або її представник;

2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини – батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування;

3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи – опікун, орган опіки та піклування.

Заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, – за місцезнаходженням цього закладу.

Обмежувальний припис видається на строк від 1 до 6 місяців та може бути продовжений судом на строк не більше 6 місяців. Таке продовження має місце лише один раз.

Судом визначається один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього наступних обов’язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.

Про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи.

Обмежувальний припис не може містити заходів, що обмежують право проживання чи перебування кривдника у місці свого постійного проживання (перебування), якщо кривдником є особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку на день видачі такого припису.

Постраждала особа може вимагати від кривдника компенсації її витрат на лікування, отримання консультацій або на оренду житла, яке вона винаймає (винаймала) з метою запобігання вчиненню стосовно неї домашнього насильства, а також періодичних витрат на її утримання, утримання дітей чи інших членів сім’ї, які перебувають (перебували) на утриманні кривдника, у порядку, передбаченому законодавством.

Таким чином, законодавство запроваджує нові заходи, які можуть бути застосовані до кривдника у разі здійснення ним домашнього насильства, або погрози його здійснення. Такі заходи мають захищати осіб, які постраждали від домашнього насилля та попереджувати таке насилля.

Під гендерною рівністю розуміються «рівні можливості самореалізації жінок і чоловіків, гарантії дотримання прав і свобод з урахуванням особливостей статей, взаємні обов’язки та спільна відповідальність в процесі життєдіяльності».

Гендерна рівність передбачає суспільство, в якому і жінки, і чоловіки володіють рівними можливостями, правами та обов’язками в усіх сферах життя. Рівність між жінками та чоловіками – це коли представники обох статей можуть на рівних мати доступ до освіти і охорони здоров’я, управління і влади, мають рівні можливості досягти фінансової незалежності, працюючи на когось або керуючи власним бізнесом, реалізації своїх особистісних та професійних потреб та інтересів. Критичним аспектом у досягненні гендерної рівності є наділення жінок повноваженнями і більш широкими можливостями в різних сферах розвитку суспільства, а також залучення чоловіків до процесу досягнення гендерної рівності.

Ролі, які жінки і чоловіки грають у суспільстві, лише в дуже невеликій мірі визначені біологічно, і значною – соціально. Вони постійно змінюються. Хоча, обумовлені культурою або релігією, ці ролі різняться, залежно від географічного знаходження та від тимчасових змін.

Головним міжнародним документом у сфері гендерної рівності є Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Цей документ є єдиним комплексним міжнародним документом універсального характеру, зобов’язуючим держави гарантувати дотримання прав жінок і боротися з дискримінацією щодо жінок у таких областях як освіта, трудова сфера, охорона здоров’я, сімейна політика, фінансова, законодавча і соціально-політична сфери.

Гендерна рівність є принципом політико-правового статусу людини в державі. Її складовими є: рівні права жінки та чоловіка; рівні свободи жінки та чоловіка; рівні обов’язки жінки та чоловіка; врахування особливостей (фізіологічних, психологічних тощо) статей у політико-правовому регулюванні; система засобів гарантування рівності статей в державі.

До числа принципово важливих методологічних проблем тут слід віднести співвідношення понять «рівності» і «відмінності» статей.

Історично склалось так, що розуміння відмінностей між жінками та чоловіками призвело до нерівності майнових та немайнових прав і дискримінації жінок. Тому проголошення принципу формальної рівності, як необхідної умови подолання соціальної нерівності, було історично прогресивним та необхідним етапом. Проте принцип формальної рівності (іншими словами – гендерно нейтральний) зазнав критики, бо він не враховує і не вважає за доцільне враховувати результати такого правового регулювання, яке фактично призводить до нерівності. Найбільш прийнятним з точки зору сучасної гендерної теорії є тлумачення принципу рівності з урахуванням гендерних особливостей, що визначає соціальні і статеві відмінності між жінками і чоловіками. Цей підхід наголошує на необхідності використання юридичних механізмів з метою вирівнювання соціально-економічних і політичних статусів чоловіків і жінок. Для цього можуть бути застосовані спеціальні правові заходи, зокрема система преференцій у вигляді квот або інших соціальних практик, які сприяють ліквідації перешкод, що блокують можливості жінок входити в суспільні інституції на тих самих засадах, що і чоловіки. Вони покликані вирівнювати становище жінок і чоловіків на ринку праці, зменшувати нерівність представництва жінок на вищих щаблях професійної кар’єри, в органах влади та інші статусні дисбаланси.

Отже, встановлення гендерної рівності передбачає подолання гендерних стереотипів суспільства.

Просимо Вас розмістити статтю до дня Тижня права та в рамках загальноосвітницького проекту “Я Маю Право”на сайті Рокитнянської селищної ради.